Чому ППО України не справляється з “Шахедами”: плани на асиметричну відповідь

Війна дронів набирає обертів: ударні безпілотники Shahed-136, які Росія масово виробляє під назвами “Герань-2” та “Гарпія”, стали не лише найчисленнішим засобом далеких атак, а й за загальною вагою бойових частин перевершили ракети. В одному залпі ці дрони несуть у кілька разів більше вибухівки, ніж звичайні ракети. Про це повідомляє Defense Express. За оцінками, зараз темпи їхнього виробництва в Росії сягають близько 90 одиниць на добу — це не тисяча на день, як лунали деякі панічні заяви, але й цього достатньо, щоб становити серйозну загрозу. Враховуючи це, Москва прагне системно виснажувати українську ППО. Проте виникає ключове питання — як ефективно протидіяти таким атакам? Ситуація змінилася кардинально: нині зенітна артилерія та навіть старі зенітно-ракетні комплекси виробляються швидше й дешевше, ніж літаки чи гелікоптери. Ба більше, зенітна ракета стала концептуально доступнішою за крилаті або балістичні, і часто ефективно справляється з сучасними цілями. Вартість Shahed-136 оцінюється приблизно у 193 тисячі доларів (дані на 2023 рік) — значно більше, ніж раніше припускали. Проте їхня відносна “доступність” для Росії пояснюється простою конструкцією: ці дрони не потребують дефіцитних матеріалів, складних технологій чи рідкісних фахівців. Саме тому їх можна виробляти масово, на відміну від високоточних ракет, які Росія виготовляє лише кілька на добу. Альтернативою для України можуть стати зенітні дрони — автономні або напівавтономні апарати, здатні перехоплювати повітряні цілі. Їх можна виготовляти на українських підприємствах із наявних комплектуючих, а вартість одиниці буде значно нижчою за ціну “Шахеда”, навіть з урахуванням дорожчої конструкції порівняно з типовим FPV-дроном. Розробка таких безпілотників вимагає нового підходу: FPV-дрони залежать від навичок оператора та якісної відеокамери, особливо вночі, що підвищує ціну і ризик промаху. Для масового виробництва необхідно впроваджувати елементи машинного зору, щоб дрон міг самостійно наводитися на ціль. Серед можливих технологій: радіокомандне наведення з розрахунком координат точки перехоплення, напівактивне лазерне наведення, акустичні системи самонаведення з фільтрацією шумів, візуальні алгоритми розпізнавання цілей. Також потрібно вирішити технічні задачі: швидкий зліт, тривалий час польоту, висока швидкість і робота в будь-яких погодних умовах. На відміну від ракет, зенітний дрон має меншу дальність і вимагає точного дистанційного підриву, щоб ефективно знищити ціль. Через складність таких рішень навіть великі виробники, як Raytheon, обирають реактивні моделі. Наприклад, їхній Coyote 2C із радіолокаційною головкою самонаведення вже став серійним продуктом. Водночас зенітні дрони залишаються простішими й дешевшими за традиційні зенітні ракети. Україна має можливість створити власну відповідь на масове виробництво “Шахедів” — у вигляді дешевших, гнучких і адаптованих до війни засобів перехоплення. Однак це вимагає швидкої інтеграції інновацій та мобілізації ресурсів.