Сто років тому в Україні, як і зараз, відбувалися складні та дуже важливі процеси, в центрі яких перебували передусім звичайні люди, які після багатовікового рабства, отримали нарешті шанс на життя у вільній країні.

Під впливом цих процесів почала формуватись і нова культура спілкування. У тому числі й форма звернення до рідних та близьких, друзів та незнайомців.

Як пише видання «Хроніки Любарта», у побуті українці сто років тому переважали зменшувально-пестливі форми імен: Оленка, Миколайчик, Лесик, Васьо.

При цьому люди старшого віку, а особливо ті, що жили в сільській місцевості, використовували для спілкування один з одним ім’я та по батькові, причому часто це застосовували в діалозі навіть близькі люди.

ЗСУ запекло нищать російських окупантів: щоб підтримати їх можна перерахувати пожертви у фонди «Повернись живим» та «Сталеві крила». Стань частиною історії та захисти Україну, приєднуйтесь до 3 ОШБр. 🇺🇦

Також у селах до імені нерідко додавали прізвиська, в яких відбивався характер або, наприклад, рід діяльності людини: Микита Коваль (коваль за спеціальністю) або Кузьма Буркун (постійно бурчачий).

У сім’ї друга ж звали так: “неньо”, “татусю”, “сестричка”, “братику”.