Розкрадання на тендерах Міноборони: як бізнес, пов’язаний зі зрадником Пономарьовим, заробляє мільйони

В Україні було викрито масштабні схеми розкрадань, пов’язані з постачанням моторних олив для ЗСУ. У центрі уваги — діяльність компаній, наближених до колишнього нардепа Олександра Пономарьова, якого підозрюють у державній зраді. Як повідомляє ТСН.ua, 9 серпня 2024 року Державне підприємство Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" оголосило тендер на закупівлю моторних олив. Сума тендера склала 28,8 млн грн. Однак оголошення було розміщено з неправильним класифікатором — у категорії "нафта та дистиляти" замість "оливи". Ця "помилка" звузила коло учасників до однієї компанії — ТОВ "Ресурс Ойл А". В результаті фірма стала одноосібним переможцем. Представниця "Оператора тилу" Марина Єремєєва пояснила ситуацію як "людську помилку". "Тобто це була допущена людська помилка, яку ми виявили тільки на етапі після того, як аукціон відбувся. Тобто, в нас вже не було можливості внести певні зміни, виправити цю помилку на періоді уточнень, на періоді прийому пропозиції до цієї закупівлі і так далі", - виправдалася Єремєєва. ТОВ "Ресурс Ойл А" має прямий зв’язок із бізнес-структурами, раніше афілійованими з Олександром Пономарьовим. Її виробничі потужності в Київській області використовувалися як база для продукції заводу "Агрінол" у Бердянську, що також належав Пономарьову. За словами ветерана АТО Андрія Маджарова, завод "Агрінол" після окупації Бердянська перенесли до Грузії, де він продовжує працювати під контролем партнерів Пономарьова. Оливу виготовляють з російської сировини та постачаються до України через посередницькі компанії. Ключові фігури схеми:- Сергій Валентиров, колишній народний депутат, названий бізнес-партнером Пономарьова. Його фірма "ВС Трейд 22" закуповує оливи у "Агрінолу" та продає їх "Ресурс Ойл А".- Сергій Слободян, директор "ВС Трейд 22", напряму пов’язаний із власниками "Ресурс Ойл А".- Юлія Слободян, дружина Слободяна, є співвласницею "Ресурс Ойл А". Олива, виготовлена з російської сировини, потрапляє не тільки до української армії, але й на інші підприємства. Такі постачання можна розглядати як фінансування країни-агресора. Ця схема стала можливою через відсутність належного контролю за тендерами Міноборони. Питання, хто у владних структурах покриває ці угоди, залишається відкритим.