Голда Меїр: бідна дівчинка з Києва, яка створила сучасний Ізраїль і стала легендою минулого століття

126 років тому, 3 травня 1898 року, у бідній родині теслі Моше Мабовича та його дружини Блюме Нейдіч народилась дівчинка. У дитинстві вона зазнала голоду та була свідком жахливо жорстоких антиєврейських переслідувань, відомих як погроми, але нині її всі знають як єдину жінку, що стала прем’єр-міністеркою Ізраїлю, – Голду Меїр. Яким було життя Голди до визначної посади? Який шлях пройшла проста киянка з бідної родини? Сьогодні, до дня народження легенди ХХ століття, ми вирішили розповісти вам про долю політикині, як вона досягла успіхів у своїй кар’єрі та чого їй це вартувало. Американський період життя Одним із перших спогадів дитинства Голди було те, як її батько намагався забарикадувати вхідні двері дерев’яними дошками, щоб убезпечити родину від антиєврейських погромів, які насувалися. На щастя, у той час їхню сім’ю це оминуло. У Києві дівчина прожила недовго. Коли Голді виповнилось 8 років, її родина після хвилі антиєврейських погромів втекла від переслідувань до США. Американський період життя Голди тривав 15 років. За цей час вона встигла здобути середню освіту у Fourth Street School та вступити до педагогічного коледжу – з восьми років хотіла стати вчителькою. Її мрія здійснилась – вона почала викладати ідиш у Folk-Schulen (народній школі). Також Голда стала активним членом Poale Zion, лейбористського сіоністського молодіжного руху, який вона описала як "молодий, сповнений надії та завзяття, готовий на все". Згадуючи у дорослому віці переїзд родини в Америку, Голда казала, що гнів, який вона відчувала через обмежені можливості її батька захистити свою сім’ю від насильства, переріс у глибоку інстинктивну віру в те, що якщо хтось хоче вижити, то повинен вжити ефективних заходів. Заміжжя, переїзд та народження дітей У 1917 році Голда вийшла заміж за Морріса Меєрсона. А через 4 роки вони разом переїхали до Палестини, яка тоді перебувала під британським мандатом. Там сім’я опинилася в сільськогосподарському поселенні Мерхавія, де Голда Меєрсон взяла на себе провідну роль у політиці кібуцу. Пізніше пара переїхала до Тель-Авіва, а потім у Єрусалим, де в них народились двоє дітей – син Менахем та донька Сара. З дитинства Меїр боролася за те, щоб досягати своїх цілей і не обмежуватися традиційними жіночими ролями. Вона посварилася з батьками, щоб здобути освіту. Пізніше, коли її чоловік наполіг на тому, щоб вони залишили кібуц, вона відчула себе нереалізованою як дружина та мати, що намагається звести кінці з кінцями в Єрусалимі. Тому, коли подруга запропонувала їй роботу в Тель-Авіві в жіночій раді робітників, вона скористалася цією нагодою, хоча Морріс відмовився переїжджати та відвідував її лише на вихідних. (Подружжя розійшлося наприкінці 1930-х років, але ніколи офіційно не розлучалося). Створення Ізраїлю Організація Об’єднаних Націй оголосила про свій план поділу Палестини 29 листопада 1947 року, намагаючись вирішити напружену ситуацію між єврейськими та арабськими мешканцями регіону. У США Голда Меєрсон зібрала 50 мільйонів доларів на підтримку ізраїльської справи, завдяки чому Давид Бен-Гуріон, який став першим прем’єр-міністром Ізраїлю, назвав її "єврейкою, яка отримала гроші, що зробили цю державу можливою". З появою на карті світу Ізраїлю вона поїхала до Москви першим послом нової держави в Радянському Союзі, хоч і неохоче. Вона нарікала: "Нарешті у нас є держава. Я хочу бути там. Я не хочу їхати за тисячі миль". У 1956 році Голда Меєрсон змінила своє прізвище на іврит – Меїр. Розвиток політичної кар’єри Між 1956 і 1966 роками Меїр була міністеркою закордонних справ Ізраїлю, і на цій посаді опинилася в центрі кризи щодо Суецького каналу в 1956 році. Меїр також змогла забезпечити продажі зброї зі США, перебуваючи на цій посаді. Проблеми з серцем у 1955 році, поранення, отримане під час вибуху в 1957 році, і діагноз лімфома в 1965 році сприяли відставці Меїр з посади міністерки закордонних справ. Однак її пенсія тривала недовго. Коли прем'єр-міністр Леві Ешкол несподівано помер у 1969 році, Меїр було запропоновано балотуватися на цей пост. Вона знала, що "70-річна бабуся навряд чи ідеальний кандидат на посаду глави 20-річної держави", але врешті погодилася. Щойно Меїр очолила уряд Ізраїлю, преса відразу створила для неї образ "єврейської матері", бо жінка одягалась у немодні сукні та важкі туфлі на шнурівці. Посада прем’єр-міністерки дісталась Голді у важкий для країни час – період війни. Одним із перших наказів Меїр як очільниці уряду було негайно почати отримувати повідомлення про смерть кожного солдата, навіть якщо це сталося посеред ночі. "Коли президент Насер (Гамаль Абдель, президент Єгипту в 1956-1970 роках) накаже, щоб його розбудили серед ночі, якщо загине єгипетський солдат, настане мир", – прокоментувала тоді своє рішення Меїр. Життя поза політикою Що зробило Меїр такою привабливою, так це простота її підходу. Вона була такою, якою і здавалася – сталевою, рішучою жінкою, що висловлювала свої думки простою мовою, яку всі розуміли. Те, що любила зустрічатися з порадниками на своїй кухні, як любляча бабуся, ще більше показувало її людяність. Голда також була дружиною та матір’ю, і хоча вони з чоловіком прожили окремо понад десять років, значною мірою вона залишалася присутньою в житті своєї доньки Сари та сина Менахема. Вже після смерті матері її син Менахем написав книгу, в якій розповів, що Голда Меїр була доброю та сумлінною матір’ю, яку роздирало почуття провини через суперечливі ролі її відданості сіоністській справі та її відповідальності перед своїми дітьми. Бувши сталевою і жорсткою на людях і у своїй кар’єрі, жінка приходила додому, прибирала будинок і готувала їжу для своїх дітей. "Я завжди поспішала з одного місця в інше – на роботу, додому, на зустріч, відводити Менахема на урок музики, записатися до лікаря із Сарою, робити покупки, готувати, на роботу і знову додому. І до цього дня я не впевнена, що не завдала шкоди дітям і не знехтувала ними", – зізналась Меїр у 77 років. Відчуття провини не покидало Меїр і стосовно її чоловіка. До смерті Морріса у 1951 році Голда продовжувала почуватися винною, бо не змогла бути дружиною, яку він хотів. Але вона не могла інакше. "Є тип жінки, яка не може дозволити чоловікові та дітям звузити її світогляд", – пояснювала Меїр. Голда Меїр померла 8 грудня 1978 року у віці 80 років, титан сучасного сіонізму, національний лідер, який творить історію, одна з найуспішніших жінок двадцятого століття – все ще відчуваючи провину за те, що не витримала як дружина та мати. Поховали її на горі Герцля в Єрусалимі. А в Києві до 100-річчя від дня її народження, у 1998 році, на Басейній вулиці було урочисто відкрито меморіальну дошку. На церемонію прилетіла з Ізраїлю дочка Голди Меїр – Сара Меєрсон.