Третій день народження за ґратами в РФ: історія Данила, засудженого за донати Притулі

Як кілька донатів, життя в окупації та сила людської підтримки стали частиною драматичної історії українця, який уже третій рік перебуває в російській неволі Попри те, що Данило Єфімов виріс на окупованій території Донеччини, він зберіг зв’язок з Україною та свідомо обрав власний шлях. Після початку повномасштабної війни хлопець перейшов на українську мову, навчався в українській онлайн-школі та планував виїхати з окупації. Однак його життя кардинально змінилося після затримання російськими силовиками. Як пише hromadske, сьогодні Данилу лише 21 рік, але свій третій день народження поспіль він зустрічає за ґратами. Його історія стала символом того, як навіть мирна підтримка України може обернутися жорстоким переслідуванням в умовах російської окупації. Справа, яка змінила життя У грудні 2023 року Данило разом із батьком та дівчиною вирушив до Волгограда, звідки планував летіти до Туреччини, де вже проживав його старший брат. Проте в аеропорту хлопця затримали через український закордонний паспорт. Під час перевірки телефону силовики виявили кілька благодійних переказів до фонду Сергія Притули на загальну суму 5200 гривень, після чого Данила відправили до слідчого ізолятора. Улітку 2024 року російський суд визнав юнака винним у так званій «державній зраді» та призначив йому 12 років колонії суворого режиму з подальшим обмеженням волі. У матеріалах справи російська сторона стверджувала, що хлопець сформував позитивне ставлення до Збройних сил України під впливом новин та спілкування з близькими, які перебували на підконтрольній Україні території. Саме ці обставини були використані як підстава для суворого вироку. Життя в колонії та сила підтримки За словами рідних, умови утримання суттєво позначилися на здоров’ї Данила. Він значно схуд, регулярно хворіє та фактично харчується один раз на день через низьку якість їжі. Після зустрічей із батьками хлопець не міг нормально їсти навіть домашні продукти, оскільки організм звик до постійного недоїдання. Також він стикається з нестачею медичної допомоги та змушений терпіти проблеми зі здоров’ям, побоюючись можливих наслідків звернення до лікарів. Психологічний стан ув’язненого також викликає занепокоєння. За словами брата Кирила, Данило поступово втрачає відчуття реальності та зізнається, що іноді сприймає своє життя як комп’ютерну гру. Попри це він намагається зберігати внутрішню рівновагу, багато читає Біблію, бере участь у церковному житті колонії, допомагає в храмі та займається виготовленням церковних предметів. Серед небагатьох людей, з якими Данило підтримує спілкування в колонії, є й інші українці, засуджені російською владою за політично мотивованими обвинуваченнями. Водночас більшість ув’язнених там становлять представники кримінального середовища. Через це будь-які прояви підтримки України або української ідентичності можуть викликати додатковий тиск з боку персоналу та окремих співробітників установи. Особливе значення для Данила отримали листи підтримки від небайдужих людей. Після публічного заклику понад 250 осіб надіслали йому свої повідомлення. Під час зустрічі з батьками хлопець отримав частину цих листів і перечитував їх щодня. У відповідь він подякував усім, хто його підтримав, наголосивши, що кожен лист став для нього джерелом тепла, надії та відчуття, ніби поруч залишаються рідні люди. Саме ця людська солідарність допомагає йому не втрачати віру та сили пережити роки ув’язнення.