Приховує страшні звірства: ця в’язниця у Львові раніше була монастирем (фото)

Історія будівлі, що пережила святість, тюрму і масові вбивства 

Будівля, повз яку львів’яни проходять щодня, приховує історії, від яких холоне кров. За чотири століття її стіни були свідками і молитви, і відчаю, і смерті. Йдеться про «Бригідки» — найстарішу діючу в’язницю Львова та всієї України.

Монастир для шляхетних панночок

Історія споруди почалася у 1614 році, коли за дозволом львівського архієпископа на Городоцькій, 20 звели дерев’яний монастир жіночого ордену Святої Бригіди. Його заснували за кошти меценаток зі шляхетних родин, а простір слугував не лише для молитви, а й для навчання дівчат — їх учили релігії та музиці.

Костел і перші зміни

Поруч із монастирем з’явився костел-каплиця Святого Петра в Кайданах, який у зміненому вигляді зберігся донині. Однак духовний спокій тривав недовго: з приходом австрійської влади курс на секуляризацію призвів до закриття монастиря, а приміщення передали під чоловічу в’язницю.

Камери замість келій

Наприкінці XVIII століття тюрму почали активно розширювати, забудовуючи територію навколо костелу. Частину камер облаштували просто в колишніх келіях, і ченці змушені були співіснувати з ув’язненими, серед яких були засуджені за тяжкі злочини.

Переповнення і бунти

У середині XIX століття «Бригідки» вміщували понад тисячу в’язнів, а згодом — ще більше. Переповнення та суворі умови призвели до бунтів, після яких адміністрація була змушена дещо пом’якшити режим утримання.

Польський період  

За часів польської влади в’язниця вважалася однією з найбільших у Галичині. Тут діяли каплиця, шпиталь і навіть школа, де ув’язнені могли здобути освіту або ремесло, що давало шанс на інше життя після звільнення.

Друга світова: масові убивства

Найстрашніші сторінки історії «Бригідок» припадають на період Другої світової війни. Після окупації Львова СРСР тюрму перейменували на «Тюрму № 4», де органи НКВС здійснювали масові розстріли політичних в’язнів — без суду, без доказів, без милосердя.

Після війни  

У повоєнні роки страти тривали вже таємно, а тіла вивозили за місто й ховали у братських могилах, зокрема на Янівському кладовищі. Сьогодні «Бригідки» залишаються слідчим ізолятором, але дедалі частіше лунають заклики перетворити цю будівлю на музей — щоб пам’ять про закатованих тут людей більше ніколи не була замурована.