Попри падіння світових цін на нафту, санкційний тиск і зростання збитків, Росія змушена продовжувати видобуток сировини навіть у мінус.

Причина полягає в технічних та економічних обмеженнях галузі: зупинка свердловин може призвести до незворотної втрати частини видобутку і ще серйозніших проблем для бюджету країни-агресора. Про це у коментарі «Телеграфу» розповів політолог і фахівець зі стратегічних комунікацій Максим Гардус.

За його словами, у нафтовій галузі РФ існує кілька меж рентабельності. Операційний поріг означає рівень цін, за яких компаніям невигідно навіть підтримувати видобуток: для кращих родовищ це близько 30-35 доларів за барель, для гірших — 40-50 доларів.

Другий рівень — повна собівартість, яка враховує капітальні інвестиції, інфраструктуру та підтримання тиску в пластах. У середньому вона коливається в межах 40-55 доларів за барель. Окремо існує фіскальний поріг — ціна, нижче якої російський бюджет починає втрачати доходи. За оцінками експерта, бездефіцитна ціна для РФ становить 70-80 доларів за барель, тоді як у бюджеті на 2025 рік закладено показник $69,70.

Для порівняння, видобуток нафти в Саудівській Аравії значно дешевший. Там операційні витрати становлять лише 4-7 доларів за барель, а повна собівартість — 8-15 доларів. Така різниця пояснюється наявністю великих, відносно нових і легкодоступних родовищ.

ЗСУ запекло нищать російських окупантів: щоб підтримати їх можна перерахувати пожертви у фонди «Повернись живим» та «Сталеві крила». Стань частиною історії та захисти Україну, приєднуйтесь до 3 ОШБр. 🇺🇦

У Росії ж основний видобуток припадає на Західний Сибір, де родовища були відкриті ще у 1970-1980-х роках і нині виснажені на 60–80%. Це змушує використовувати дорогі технології підтримання тиску. Нові проєкти в Арктиці мають собівартість 60-90 доларів за барель і значною мірою заморожені через відсутність західних технологій. Сахалінські родовища відносно дешевші, однак ускладнені морським видобутком і логістикою та залишаються залежними від іноземного обладнання.

Попри збитковість, Росія не може просто припинити видобуток. За словами Гардуса, консервація свердловин запускає складні фізичні процеси, після яких відновлення роботи не гарантоване. Навіть малорентабельний експорт дозволяє отримувати «живу» валюту, тоді як повна зупинка означала б ще глибшу кризу бюджету. Водночас ціна такої політики — падіння інвестицій, деградація родовищ і скорочення видобутку в майбутньому, що демонструє вразливість російської нафтової галузі до санкцій.