Українська блогерка Катерина Мотрич поділилася новими подробицями про те, як дізналася про загибель свого чоловіка, військового Юрія Феліпенка, а також розповіла, що допомагає їй долати горе.

У подкасті для «Ебаут» вона пригадала, що ще напередодні мала погане передчуття: Юрій надіслав коротке повідомлення «Нас забирають», після чого зв’язок із ним зник. Катерина кілька разів намагалася написати чоловікові, але відповіді так і не отримала. У той день у неї були зйомки, і вона зізнається, що дуже хвилювалася.

«Я відчувала, що щось не так. Дуже нервувала, навіть під час зйомок. А коли подзвонили й повідомили найгірше — це був шок», — згадала вона.

За словами Катерини, у них із Юрієм була невелика сімейна традиція: перед кожною його поїздкою робити спільне селфі. Тепер ці фото стали для неї особливо цінною пам’яттю.

Вона також розповіла, як після смерті чоловіка його портрети з’явилися на сітілайтах у Києві. Це стало для неї важливим моментом — побачити коханого не лише на цвинтарі, а й у просторі міста.

«Коли ми знайшли локацію й уперше побачили Юру на сітілайті — це було щастя. Він залишився живим у пам’яті міста», — зазначила Мотрич.

Катерина зізнається, що реальність втрати виявилася зовсім не такою, як вона могла собі уявити. Вона слухала подкасти про горювання, намагалася зрозуміти, які емоції може переживати людина, але власний досвід виявився унікальним.

ЗСУ запекло нищать російських окупантів: щоб підтримати їх можна перерахувати пожертви у фонди «Повернись живим» та «Сталеві крила». Стань частиною історії та захисти Україну, приєднуйтесь до 3 ОШБр. 🇺🇦

«Жоден чужий досвід не збігається з твоїм. Я зрозуміла, що ніхто не може підготувати до втрати — це завжди індивідуальний шлях», — пояснила вона.

Після загибелі Юрія Катерина отримала як безліч слів підтримки, так і хвилю критики за те, що відкрито ділиться своїми емоціями у соцмережах. Проте вона свідомо вирішила показувати свій досвід, адже вірить, що це може допомогти іншим, хто також переживає втрату.

Найбільшою опорою для неї залишаються рідні та близькі. Допомагають і психотерапія, несподівані поїздки та люди, які щиро співпереживають. Важливою підтримкою стали й друзі та знайомі, котрі досі діляться снами про Юрія. Для Катерини це особливий знак — відчуття, що він досі поруч і продовжує жити у пам’яті тих, хто його знав.