Звідки Залужний родом, хто його батьки та як виглядав у школі: цікаві факти з життя ексголовкома ЗСУ (фото)

Майбутній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний народився у місті Звягель (Житомирська область). Його батько був військовим, а мати працювала на місцевому вокзалі. Саме в Звягелі Залужний прожив перші 19 років життя. До школи Валерій пішов у вересні 1980 року, коли йому виповнилося 7 років. Попри те, що як син офіцера мав змогу навчатися у спеціалізованій школі для дітей військових, батьки обрали для нього звичайний навчальний заклад — теперішню Звягельську гімназію №9, розташовану між заводом і вокзалом. Там навчались здебільшого діти робітників і залізничників. Його перша вчителька, Тетяна Шатульська, згадує, що Валерій прийшов до школи з великим букетом і зовсім не боявся. На відміну від інших дітей, він не плакав і з упевненістю обрав собі місце — другу парту посередині класу. Журналісти hromadske з’ясували, що у Звягелі земляки дуже пишаються Валерієм. Ті, хто знав його ще у шкільні чи студентські роки, досі з любов’ю називають його "Валерчик" і охоче діляться історіями з його юності. Ще в 1980-х роках життя ненадовго закинуло юного Залужного до Росії — деталі цього періоду поки залишаються маловідомими, але вони стали частиною шляху, який згодом привів його до командування українською армією. До школи маленький Валерій прийшов, уже вивчивши букви. Тож швидко навчився складати їх у слова і читати. Перша вчителька, коли її просять назвати визначальну рису характеру майбутнього генерала, не довго роздумуючи, каже: спокійний. "Дуже відповідальний, треба реферат — він не затягує, не забувається. Завжди перший: "Можна я чергуватиму?" А це й дошку витерти, і капці рівненько виставити: вони перевзувалися в класі. Прийдеш до них додому — все по поличках, підручники обгорнуті . Коли я їх випустила, ще роки 2–3 цікавилася у вчителів середньої школи: "Як мої? Дивіться, не зіпсуйте їх", – поділилася спогадами Шатульська. Вона стверджує, що ще в ті далекі роки вірила: цей її вихованець досягне у житті чималих висот. "Як я пишалася, коли мені зателефонував кілька років тому онук: "Бабусю, вітаю, Залужний — генерал!" – каже жінка. Жанна Васянович також додала: вже у шкільні роки майбутній генерал подобався дівчатам – їх вабила не лише зовнішність хлопця, а й його активність та почуття гумору. "Він був рослий, спортивний, високий, кучерявий. Гарно пострижений. Умів пожартувати. Активіст у збиранні брухту й макулатури. Якось нас як переможців відправили до Ленінграда на кілька днів. Їхали ми в плацкарті, а на полиці під стелею стояли фрукти в ящиках, очевидно, на продаж. І так нам пахли ті абрикоси чи персики, що хлопці таки по них полізли й усім нам дістали. Об’їлися, на ранок животи боліли", — поділилася Васянович одним зі спогадів про безтурботні шкільні роки. Яким був Залужний у школі: спокійний, відповідальний і улюбленець дівчат У перший клас Валерій Залужний прийшов уже знаючи літери, тому швидко навчився читати. Його перша вчителька Тетяна Шатульська згадує: майбутній генерал був спокійним і врівноваженим хлопчиком, завжди відповідальним та ініціативним. "Якщо треба чергувати — він перший. Все охайно: підручники обгорнуті, в класі порядок. У нього вдома теж усе було по поличках", — згадує вона. Після того як Валерій завершив навчання в початкових класах, вчителька ще кілька років цікавилася його успіхами в середній школі й щиро вірила, що в нього велике майбутнє. І коли її онук подзвонив із новиною, що Залужний став генералом, вона розплакалась від гордості. Жанна Васянович, його однокласниця, згадує, що Валерій ще тоді привертав увагу дівчат. Високий, кучерявий, завжди охайний і з хорошим почуттям гумору, він був активним у шкільних справах, зокрема у зборі макулатури й брухту. Одного разу за перемогу в такому змаганні їхня група вирушила до Ленінграда. Під час подорожі хлопці «допомогли» собі до ящиків із фруктами, які зберігалися на верхніх полицях плацкартного вагона. Наступного ранку всі прокинулися з болем у животі, але пригода залишилася в пам’яті як весела історія юності. Шкільна юність Залужного очима друга: не любив публічність, але завжди допомагав Сергій Степанюк, найкращий шкільний друг Валерія Залужного, згадує його як людину, байдужу до офіційної показухи, але завжди готову прийти на допомогу. "У ті роки ми були піонерами, потім вступали до комсомолу. У школі вирувало життя — різні гуртки, спортивні турніри, олімпіади, художня самодіяльність. Сидіти вдома було просто неможливо. Я був секретарем комсомольської організації й часто організовував різні патріотичні заходи. Валєра ж на це не вівся. Я йому казав: 'Та допоможи, ми ж друзі!' — а він відповідав спокійно: 'Не піду'. Але щойно хтось із бабусь потребував допомоги — він одразу був готовий. Міг і дрова занести, і листя прибрати, і грядки перекопати", — розповідає Степанюк. За його словами, Залужного не цікавили відзнаки чи сцена. Він не прагнув бути в центрі уваги, не шукав похвали. Проте коли йому доручали щось конкретне — наприклад, зіграти Діда Мороза для молодших учнів — виконував усе серйозно та відповідально. Він завжди залишався в тіні. Це видно навіть на фотографіях із зустрічей випускників: Валерій ніколи не попереду — або в задньому ряду, або стоїть за спинами інших. Один із яскравих спогадів, що зберігся в пам’яті Степанюка, пов’язаний із 9 класом, коли учні проходили військову підготовку. "Тоді ми жили два тижні в казармах, навчалися поводженню зі зброєю. Це був умовний випускний з предмету військової справи. У Залужного, до речі, з цього предмета завжди були 'п’ятірки'. Перша його фотографія у формі — саме з тих зборів", — пригадує друг. Того ж року сталося ще одне пам’ятне для юного Валерія Залужного відрядження — він відвідав тодішній Ленінград. Це була заохочувальна поїздка для найактивніших учнів, які назбирали найбільше металобрухту. Із його класу вирушили п’ятеро, серед них — і Валерій. "Ми поїхали до Ленінграда. З хлопців були я і Валєра. Вдень ходили по музеях і палацах, а одного вечора навідалися до дівчат. У карти грали, розмовляли, не зчулися, як збігла біла ніч. Прийшли вчителі будити, а ми ще й не лягали. Хотіли покарати дівчат, але ми з Валєрою взяли вину на себе. Тому на зворотній дорозі нас розділили, хлопців загнали в кінець потяга", — пригадав Степанюк. "Валєрчик" - зразковий курсант Коли журналістка запитала, чи користувався Валерій Залужний популярністю серед дівчат у шкільні роки, його близький друг не став довго обмірковувати відповідь і відреагував з гумором. "Ну, якщо вони назвали його солоденько "Валєрчик", то як ви думаєте? Відразу приклеїлося. І досі так кличемо. Я думаю, дівчата ним цікавилися більше, ніж він ними. Він до них ставився як до комсомолу", — зі сміхом каже чоловік. Після закінчення школи, коли Валерію було лише 16 років, він вступив до тодішнього машинобудівного технікуму — нині це Політехнічний фаховий коледж. Три роки навчання за спеціальністю "ремонт і обслуговування сільськогосподарської техніки" стали, за словами викладачів, важливим етапом у його особистісному становленні. Хоч і вступив із середнім балом 3,9, закінчив технікум з відзнакою. Броніслав Пекарський, який викладав у групі Залужного технічну механіку, досі з теплотою згадує свого студента: За його словами, Залужний - високий, підтягнутий, врівноважений. Водночас серйозний, але не закритий — було видно, що в ньому живе справжня енергія. Завжди тримався з гідністю, поводився гідно, і в навчанні показував найкращі результати. Предмети засвоював блискуче. Пан Пекарський не приховує: він і сьогодні стежить за кар’єрою Залужного й щиро пишається тим, що мав змогу його навчати. Для викладача це особлива гордість — бачити, як його колишній учень досягає таких висот. Ще один педагог, Віктор Ваховський, хоч і не викладав безпосередньо у Залужного, але спостерігав за ним майже щодня. За словами Ваховського, це був фізично міцний хлопець, займався гирьовим спортом, а спортсмени такого рівня зазвичай врівноважені та дисципліновані. У нього був високий рівень знань і велика наполегливість. Такі люди зазвичай ідуть далеко. Журналістам він навіть продемонстрував курсову роботу, яку колись виконав юний Залужний. Зазвичай такі проєкти зберігаються не більше п’яти років, однак цей документ зберігається вже понад три десятиліття — як еталонний приклад для студентів. "Доля так намалювала, що ми маємо імпульсивного президента. А цей, на противагу йому, спокійний. Той публічний, людина сцени. А в цього практично не бачимо інтерв’ю. Вони доповнюють один одного. І наша країна від цього лише виграє", — говорив Ваховський ще під час перебування Залужного на посаді головкома ЗСУ. "Валєра буде генералом": що розповідає давній друг Залужного про юність і характер майбутнього командувача Олександр Пивовар, який навчався з Валерієм Залужним у технікумі й досі працює в тому ж закладі завідувачем котельні, згадує молоді роки свого товариша з теплотою. Він пригадав, що Залужний нічим особливо не вирізнявся серед нас — звичайний хлопець. Але в навчанні Валєрі все давалося напрочуд легко. Він не сидів над книжками, не був ботаном, але матеріал схоплював на льоту. У групі часто допомагав іншим — фактично "тягнув" усіх. "Людина як людина. Як усі. Єдине, що навчання у Валєри йшло з льоту. Він ніколи нічого не зубрив, не був заучкою. Усю групу тягнув. Коли ми вчотирьох робили дипломний проєкт, ночами не спали, а він там теорію диктував. Молодець, хороша людина", — розповідає він. Навчальні роки припали на початок 1990-х — непростий час для країни. Через економічні труднощі технікум іноді залишався без опалення, і студенти рятувалися від холоду, тренуючись у спортзалі. Після пар у бари не ходили — натомість бігли до майстерень або гаражів, де працювали з технікою. "Він високий, 189 сантиметрів, гарний, дівчатам подобався. Одна Іра прямо бігала за ним. Він у ті часи сором’язливий був, хоча на дискотеки ми ходили, так. Та звичайний він, не ідеальний. Ми никалися, курили на вулиці, коли тікали з пар", — пригадує Олександр. Своїм наставником у технікумі вони вважали класного керівника Бориса Федоровича Руденка, якого між собою називали Борфед. Це був суворий, кремезний чоловік, колишній військовий, який служив на півночі. На заняттях політінформації він часто ділився армійськими історіями, а коли студенти щось утнули — не біг до керівництва, а міг провести серйозну чоловічу розмову в комірчині. Його поважали. Залужний, у якого на той час уже не було батька, дуже тягнувся до нього. Ще в технікумі Валерій говорив, що хоче стати військовим. І саме він переконав Пивовара разом вступати до Одеського інституту Сухопутних військ. Перед цим вони пів року допомагали ремонтувати військовий "газон" у місцевій частині, де головним механіком був В’ячеслав Кім — полковник у відставці, який пройшов Афганістан. "Там головним механіком був В’ячеслав Кім. Він Афган пройшов, полковник у відставці. То він постійно повторював, що Валєра буде генералом. Більше нікому такого не казав", — пригадує чоловік. Так вони разом поїхали до Одеси. Обидва вступили до військового вишу, але згодом Олександр зрозумів, що армія — не його шлях, і залишив навчання. А от Залужний твердо пішов уперед. За його словами, в образі Валєри немає жодної фальші. Те, що ми бачимо зараз — це він справжній. Ніякої гри, ніяких масокю Він додає, що останні роки друзі бачаться рідко, адже Залужний дуже зайнятий. Але зв’язок не втрачено — іноді телефонують один одному, але говорять більше про родину, про здоров'я, але не про війну. На шкільних зустрічах випускників Залужний з’являвся нечасто, але коли приходив, завжди був щирим і відкритим. "Вважаю, Валєра заслужив своє звання і посаду грамотністю. У нього чотири вищі освіти й усі з відзнаками. Він довго до цього йшов, хоча й казав, що після 25 років служби залишить усе. Бо набридло. Але хто ж думав, що кацапня попре? І всі його знання, весь досвід знадобилися. Він генерал нового покоління", – зазначав Пивовар.