Воїн ОЗСП “Азов” із Львівщини Іван Сокаль, який понад два роки провів у російському полоні, розповів, як змінилося його ставлення до життя після повернення на волю. В інтерв’ю “Еспресо.Захід” він поділився своїми переживаннями щодо життя після полону та своїх внутрішніх змін.

“Я думав, що буду плакати від радості. Але насправді все було інакше — в сірому тоні. Я зрозумів, що нічого не закінчилося. Полон завершився, але попереду нас усе одно чекає робота. Ситуація зараз така”, — поділився Іван.

За словами бійця, спочатку після звільнення було приємно повернутися додому, але з часом він усвідомив, наскільки сильно змінився. “За час у полоні емоції майже зникли. Я став беземоційним. Позитив чи негатив — усе сприймається однаково”, — додав Сокаль.

Спочатку він відчував ейфорію, але з часом, через кілька місяців, розуміння реальності стало важчим. “Поведінка людей навколо стає помітнішою. Ставлення змінюється. Я згадую, як у Маріуполі, навіть маючи можливість зайти в Інтернет, бачив, як люди ставилися до війни тоді. І як ставляться зараз. Ця різниця разюча: раніше люди робили більше, ніж тепер”, — пояснив воїн.

Сокаль також розповів про труднощі перебування серед людей після полону. “Намагаюся не затримуватись на одному місці, уникаю великих скупчень. Після того, як стільки часу провів із людьми в полоні, вони мені набридли. Я почав ненавидіти натовпи”, — сказав він.

Попри все, Іван зазначив, що йому потрібне оточення, де люди підтримують його погляди та діють у відповідності до ситуації. “Важко бути серед байдужих цивільних. Хоча, звісно, не всі такі. Є багато людей, які почали допомагати ще з 2014 року — волонтери чи ті, хто просто робили, що могли. І вони досі допомагають. Але є й інші: ті, хто у 2022 році, на початку повномасштабного вторгнення, на хвилі хайпу щось робив, а потім зупинився”, — зазначив воїн.

ЗСУ запекло нищать російських окупантів: щоб підтримати їх можна перерахувати пожертви у фонди «Повернись живим» та «Сталеві крила». Стань частиною історії та захисти Україну, приєднуйтесь до 3 ОШБр. 🇺🇦

Сокаль вважає, що кількість людей, які допомагають, значно знизилася. “Часто чую, як люди кажуть, що вони втомилися. Але вони не розуміють, наскільки втомлені ті військові, які зараз на передовій. Що їм тоді сказати? Іноді до мене підходять люди й питають: “Навіщо ти продовжуєш? Для чого тобі це потрібно?” Я не відповідаю. З ними просто нема про що говорити”, — сказав він.

Іван Сокаль підкреслив, що він не зупиниться, оскільки бачив усе, що відбувалося в Маріуполі: зруйновані життя, дітей. “Я розумію, що потрібно працювати далі. Якщо опустимо руки, все це продовжиться й надалі. Тому ні, мені не страшно повертатися”, — підсумував він.