Політика, чемпіонство світу та тяжка хвороба: як склалося життя гімнастки Ірини Краснянської

Незважаючи на всі традиції у спортивній гімнастиці, останній раз українка піднімалась на п'єдестал чемпіонату світу 18 років назад, коли Ірина Краснянська виграла "золото" у вправах на колоді, і це – після важкої хвороби, коли лікарі забороняли їй навіть підніматись з ліжка. Спортсменка з Черкас була претенденткою на медаль на Олімпіаді-2008, а після відходу зі спорту навіть стала депутаткою. Однак подальше життя пов'язала із США. Ірина Краснянська народилася 19 листопада 1987 року у російській Вологді, але незабаром родина переїхала до Черкас, де майбутня чемпіонка і познайомилася зі спортивною гімнастикою. У місцеву секцію маленьку Іринку відібрала її перша тренерка Алла Красовська, коли побачила худеньку 5-річну дівчинку у садочку. Спочатку тренування більше нагадували гру. До того ж Краснянській сподобався гімнастичний зал – його незвичні снаряди і сама атмосфера: "Особливо сподобалася колода. Це мій улюблений снаряд. Пам'ятаю, маленькою любила ходити бордюрчиками на дорозі, "відпрацьовувала" елементи після занять". Ірина стрімко прогресувала, і у 12 років переїхала до Києва, щоб готуватися вже на базі в Конча-Заспі під керівництвом Інни Коробчинської. Дівчинка продовжувала сумлінно працювати, не дивлячись на розлуку з батьками і травми, без яких у спортивній гімнастиці, на жаль, неможливо обійтися. Перше пошкодження майбутня чемпіонка отримала, коли посковзнулась на колоді, невдало зістрибнула і зламала руку. Як пізніше розповідала Краснянська, тільки на гомілкостопах переломів шість було точно. А ще травми п'яток, колін, ліктів. Але це не зупиняло гімнастку, яка пробилася до збірної України. У 2003-му вона стала фіналісткою чемпіонату світу в Анахаймі на своїх улюблених снарядах брусах і колоді. А наступного року на європейській першості взяла "срібло" разом з командою і бронзову нагороду на брусах. На жаль, на Олімпіаді-2004 в Афінах Ірина у складі збірної України зупинилась за крок від медалі у командному турнірі: "Я не плакала, але почуття були змішані. З одного боку, радість, з іншого – образа. Жаль, що зовсім трохи не вистачило до п'єдесталу". Однак найбільше випробування у кар'єрі чекало на Краснянську восени 2005 року. Як і більшість гімнастів, вона настільки звикла не звертати великої уваги на самопочуття, що вийшла змагатися на чемпіонаті України з хворобою Боткіна. "В очах темніє, зірочки літають, сил немає, живіт болить. До кінця терпіла, бо треба було відбиратися на чемпіонат світу. Зупинилася мало не в переднепритомному стані, коли очі були жовтими. Лікар подивився, і діагноз пролунав наче вирок. Звичайно, одразу навернулися сльози. Я розуміла, що не зможу так просто попрощатися з гімнастикою", – зізнавалась Краснянська. Але, на щастя для дівчини, поруч з нею був батько-лікар, який ретельно вивчив хворобу і дав донці надію. Ірина почала лікування. Протягом місяця просто лежала. Встати з ліжка дозволяли лише щоб сходити в туалет чи поїсти, і одразу назад – у горизонтальне положення. Навіть читала лежачи. "За місяць до Нового року з'їздила до Конча-Заспи. Поспілкувалася з дівчатами, просто сходила до зали. Потім почала гуляти, потім бігати і розминатися. Через п'ять-шість місяців почала потихеньку тренуватися. Загалом від дня початку хвороби до дня перемоги на чемпіонаті світу минув рік", – розповідала спортсменка. Насправді, після такого діагнозу повернення Ірини у великий спорт і настільки гучна перемога стали справжнім дивом. А вона подарувала Україні першу за останні 10 років золоту нагороду чемпіонату світу. На тій світовій першості 2006-го в Орхусі тренерський штаб нашої збірної покладав певні медальні надії і на бруса, де Краснянська було призеркою Європи. Але на брусах лідерці "синьо-жовтих" довелося дуже тяжко, адже вона знала, що комбінація на цьому снаряді в неї не повністю готова після хвороби і травм. Плюс виступ українки затримали на 15 хвилин через румунську гімнастку: "Жерді перевірила кілька разів, з тренером поговорила, відчуваю – холону. Нерви були на межі. Не впоралася". Виступ Ірини закінчився прикрим падінням, і вона посіла останнє, восьме місце. Наступного дня у фіналі на колоді Краснянська виступала п'ятою після головних претенденток на нагороди. А позицію лідера займала румунка Сандра Ралука Ізбаса, яка отримала за свій виступ 15,500 бала. Тоді Ірина зібрали всі сили і продемонструвала насичену складну програму, вражаючий акробатичний ряд та ідеальний баланс. Судді дуже довго виставляли оцінки після виступу Ірини, але у підсумку вона випередила румунку на 0,075 бала та принесла Україні "золоту" медаль. "На колоді було вже не так важливо, яку оцінку поставлять. Я зробила, що могла, і від мене більше нічого не залежало. Мандражу не відчувала. Дивувалася лише: скільки можна рахувати! А коли висвітилася сума, зраділа, що вже мінімум третя і що здобула звання заслуженого майстра спорту. Більше мені нічого не треба було. Про перемогу не думала", – зізнавалась спортсменка. А ім'ям Краснянської було названо одну з вправ на колоді категорії D. Згадуючи створення свого фірмового перевороту, гімнастка розповіла про відеозапис змагань, на яких один хлопчик робив схожий елемент: "Оскільки в мене плечі м'які та сильні, ми теж вирішили спробувати його. Потрібно було місяці два-три. Потім вставили у комбінацію. Було багато невдач, падінь, ударів, травм". Однак у підсумку всі страждання виявились не марними, адже, звичайно, дуже приємно залишити свій слід у спортивній гімнастиці. Вдома, окрім звання Заслуженого майстра спорту і шаленого інтересу журналістів, Ірина та її тренерка отримали президентську стипендію у розмірі 9 тисяч гривень. Після тріумфального чемпіонату світу Ірину називали однією з фавориток й Олімпійських Ігор у Пекіні-2008, у всякому разі на фірмовій колоді. Однак дівчину почали переслідувати травми. Через проблеми зі здоров'ям вона не поїхала на чемпіонат Європи, а перед світовою першістю знову отримала пошкодження. Краснянська не могла як слід стати на ноги: тільки підготується, як щось трапляється знову. І Олімпіада-2008 не стала виключенням. Перед Пекіном гімнастку турбував біль у спині. Через що їй довелося скорочувати тренування, спростити комбінацію на брусах та колоді, адже вона просто не могла довго працювати. Як потім розповідала Ірина, спина "забивалася", болі були дуже різкими, і через це щодня виникали якісь недоробки, які нашарувалися один на одного: "І в найвідповідальніший момент, коли треба вийти і показати себе, стався зрив". У підсумку на змаганнях в Китаї українка провалила кваліфікації, не відібравшись ані в багатоборство, ані у якийсь з фіналів. Дорогою додому, не дивлячись на всі проблеми, Ірина збиралася продовжувати, але організм сказав "ні". На тренуваннях спину просто заклинювали і доводилось йти, тримаюсь за стінку, а потім відходили по два-три дні. "Якщо Краснянська скаржилася на біль, то їй було не просто боляче, а дуже боляче. Ірина була не просто гарною, елегантною гімнасткою, прикрасою збірної, а й підтримкою для дівчат. Вона щиро сподівалася відновитися після травми та продовжити виступи, проте болі в спині її дуже сильно дошкуляли. І тоді ми вирішили, що немає сенсу далі мучитися", – розповідала Інна Коробчинська. Після завершення своєї професійної кар'єри гімнастка закінчила Харківську академію фізичної культури та спорту за спеціальністю "Тренер зі спортивної гімнастики, вчитель фізкультури". Пробувала себе у суддівстві і також працювала на посаді тренера-викладача з хореографії у комплексній дитячій юнацькій спортивній школі "Спартак" у рідних Черкасах. Вона нарешті отримала можливість не прокидатися тільки тільки розвиднілося і їсти все, що хочеться і коли хочеться. Хоча і до цього могла балувати себе солодощами чи смаженою картоплею. Однак тренерства Ірині було замало, і вона вирішила піти в політику, отримавши мандат депутата Черкаської обласної ради VI скликання від Партії Регіонів. Але у квітні 2013 року попросила припинити її повноваження достроково. Після чого тренувала у Швейцарії, а згодом осіла в Америці. Влітку 2014 року Краснянська вийшла заміж і невдовзі народила доньку. Зараз мешкає і готує гімнасток у Лос-Анджелесі, але не забуває й про Україну. Після початку повномасштабного вторгнення РФ Ірина з родиною і рідними відвідувала акції на підтримку своєї Батьківщини, збирала допомогу для українських дітей та виступала за недопуск до змагань спортсменів з РФ та Білорусі.