Син впізнав загиблого тата на відео, а колеги попросили помститися за нього на фронті: що відомо про жертв удару по “Епіцентру” в Харкові

Кількість жертв російського удару 25 травня по гіпермаркету "Епіцентр" у Харкові продовжує зростати. Вже знайдено тіла 18 загиблих, 49 людей поранено. Серед загиблих – 54-річний Руслан Махортов, чоловік працював у відділі металевих виробів. Його синові вдалося вибратися з палаючого приміщення, а Руслан не зміг. Також без батька залишилися діти Олександра Беспалька, завідувача відділу будівельних матеріалів гіпермаркету. 12-річний син впізнав загиблого тата на відео. Батько загинув, а син встиг вибратися У суботу, 25 травня, в харківському "Епіцентрі" було чимало покупців. Співробітники гіпермаркету також перебували на своїх місцях, але стежили за новинами, де повідомлялося, як ворог обстрілює Харків. Коли стало зрозуміло, що бомби летять на Салтівку, де й був гіпермаркет, люди побігли в укриття, але не всі встигли. Марк Махортов, син Руслана Махортова, працює в магазині менеджером із внутрішньої реклами. Вони з товаришем не встигли добігти до укриття, але їм пощастило вибратися зі зруйнованої будівлі. Батько Марка Руслан загинув. Кажуть, його ще бачили живим після вибухів, але було стільки диму, що він, мабуть, задихнувся. Руслан Махортов працював у відділі металевих виробів, а перед цим – в Інпромбанку. Його колишній колега Олександр Подолянко згадує, що прийшов до банку працювати на початку 2000-х, одразу після вишу. Руслан тоді був начальником відділу міжбанківських операцій. "Наші кабінети були поряд, тому ми часто бачилися і віталися. Не товаришували, адже він був значно старшим, але я його пам'ятаю. 2007-го я поїхав до Києва, а він, наскільки знаю, ще довгий час працював у тому самому банку. Коли я дізнався, що він загинув в "Епіцентрі", це було як дихання війни прямо поряд, бо загинула знайома мені людина", – розповів Олександр. "Наш колега зараз на фронті, попросила його помститися за Сашка" Ще один загиблий співробітник "Епіцентру" – Олександр Беспалько, йому було 48 років. У цьому гіпермаркеті він пропрацював близько 10 років, до цього був співробітником іншого магазину будматеріалів. Закінчив істфак Харківського національного педагогічного університету ім. Сковороди. "Ми з Олександром разом навчалися на історичному факультеті. Тільки він на спеціальності "історія-правознавство", а я – "історія-географія". Але на перших курсах наші групи відвідували лекції разом, тому з ним ми спілкувалися. Він був родом із Сумщини, з Боромлі, а я – з Недригайлівщини. Сашко був простою людиною, швидко знаходив спільну мову з будь-ким. Він був добрим, чуйним, до нього можна було звернутися не лише по допомогу, а й по пораду. На лекціях він сидів за мною, тому ми ще й ділилися конспектами", – розповіла Наталія Грінченко. У перші ж дні навчання у виші Олександр отримав прізвисько "футболіст", бо це було найбільшим його захопленням. Він грав сам і був уболівальником. Там же в університеті Олександр зустрів Наталю, свою майбутню дружину. Вони одружилися, незабаром у них народилася дочка, зараз їй 23 роки, вона заміжня. А синові 12 років. Наталія працює у дитячому садку в Харкові. "Кілька років тому ми з чоловіком самі робили ремонт, приїхали в "Епіцентр" – і там зустріли Сашка. Він майже не змінився за цей час. Поговорили, згадали студентські роки. Потім він допоміг нам вибрати матеріали. Коли 25 травня трапилася трагедія, то я насамперед подумала про Сашка, як він? Потім побачила у сюжеті Наталю і все зрозуміла", – додає Грінченко. Колишня колега з будмаркету OBI Оксана Градюшко каже, що Олександр також там керував відділом "Будівництво". "Ми працювали з ним із 2008-го по 2014 рік. Я була касиркою. Він був дуже відповідальним керівником і трудягою. Завжди сам прибігав, якщо на касі виникали проблеми з товаром. Він був дуже позитивним, добрим, веселим, завжди у русі. Ми всі його любили", – ділиться спогадами Оксана Градюшко. Оксана додає, що дізнавшись про прильоти по "Епіцентру", всі колишні колеги хвилювалися за Сашка. Вона дзвонила йому на месенджер, на мобільний, але відповіді не було. До останнього всі сподівалися, що Олександр цього дня не був на зміні чи поранений і перебуває у лікарні. Але дива не сталося, надвечір повідомили, що Беспалько загинув. "Ми плакали, потім ще довідалися, що там загинули й наші дві колишні співробітниці. Це шок і нестерпний біль! І ненависть до ворога! Дзвонив наш колишній колега, який зараз на фронті, я попросила його помститися за Олександра. Але, на жаль, людей уже не повернути", – каже Оксана. Родина Олександра також до останнього сподівалася, що він живий. Усі надії розбилися після того, як вони побачили його серед загиблих у новинному сюжеті. "Син говорить: "Це тато? Це точно тато". Сину 12, доньці 23 – сьогодні приїде. Онуку вже п'ять з половиною. Він був гарним батьком, дідусем, дуже люблячим чоловіком. Дуже гарною світлою людиною. Порядний, чесний, добрий, світлий, найкращий", – зі сльозами розповідає його дружина. Зять загиблого Олександра Беспалька зараз також захищає Україну на фронті.