Мільйонер залишив усі свої статки у спадок сім’ям, які перемогли у чудернацькому конкурсі

Чарльз Венс Міллар, заможний канадський адвокат, відомий своєю любов'ю до розіграшів, залишив незабутній слід в історії своїм останнім вибриком. Як пише The Mirror US, Міллар, який помер у віці 73 років на Гелловін 1926-го, у своєму заповіті розробив своєрідний соціальний експеримент. Адвокат не мав безпосередніх спадкоємців чи близьких родичів, які могли б успадкувати його значні статки, а це понад 10 мільйонів доларів у сучасній канадській валюті, тож він заповів більшу частину свого багатства родині з Торонто, яка могла б народити найбільше дітей протягом десяти років після його смерті. Хоча Міллар, можливо, вважав свою ідею геніальною, він, швидше за все, не врахував вплив на сім'ї, які не виграли, або на Велику депресію, що насувалася. Його зухвалий виклик спричинив шалений ажіотаж серед сімей Торонто, особливо коли Велика депресія призвела багатьох до фінансових труднощів. Місцеві газети охрестили змагання "лелечими перегонами", і вони швидко стали темою широкого захоплення. Сім'ї розробляли стратегію, як збільшити народжуваність в умовах економічного спаду та обмежених медичних знань того часу. Завагітніти може бути складним завданням, особливо для молодих матерів. Джейн Фредерік, медична директорка HRC Fertility, клініки в окрузі Оріндж, штат Каліфорнія, розповіла FiveThirtyEight, що шанси на повторне зачаття залежать від того, "чи буде вона годувати грудьми і скільки часу буде надано її матці на відновлення". 1932 року, за чотири роки до закінчення десятирічного терміну, уряд Онтаріо спробував відкликати заповіт і передати гроші Університету Торонто. Однак через значний суспільний резонанс, коли газета Toronto Daily Star засудила дії уряду як "комунізм у сирому вигляді", уряд врешті-решт відкликав свою вимогу. З роками перегони перетворилися на запеклі конкурентні змагання, в яких багато родин боролися за багатство Міллара і народжували численних дітей. Зрештою, понад два десятки сімей у Торонто мали щонайменше вісім дітей за десять років. Але конкурс мав і темний бік – деякі сім'ї жили у злиднях, а деякі немовлята трагічно загинули. Виникли юридичні суперечки щодо інтерпретації заповіту Міллара та права претендентів на приз. Коли настав час розподіляти багатство Міллара, лише декілька сімей пройшли відбір, а деяким матерям, які мали понад дев'ять дітей, все ще було відмовлено в отриманні частки. Попри спроби оскаржити законність конкурсу суди все ж таки підтримали ексцентричний заповіт Міллара. Зрештою, шестеро сімей отримали частину маєтку, тоді як інші отримали значно менші суми, ніж ті, що обіцяв Міллар. Наслідки "лелечих перегонів" залишили глибокий слід, адже підкреслили хитросплетіння багатства, народжуваності та суспільної динаміки в Канаді початку 20-го століття. Попри те, що початковий задум Міллара був жартівливим, його нетрадиційна схема спадкування мала далекосяжні наслідки.