Боятися повинен Путін: що стоїть за останніми заявами Макрона

Франція розпочала підготовку до створення альянсу, який за потреби буде готовий відправити солдатів в Україну. Найбільше ідеї Макрона підтримують у Варшаві та країнах Балтії, що не дивно, зважаючи на їхню вразливість перед Росією. Французи вже обговорили із балтами варіанти майбутньої коаліції. Балтійські країни похвалили їх за "нестандартне мислення". "Не Росії встановлювати червоні лінії та вказувати нам, як ми повинні допомагати Україні найближчими місяцями чи роками", – зазначив глава МЗС Франції Стефан Сежурне. Що ж, "миротворчі дзвінки" до Путіна закінчилися. Макрон нарешті згадав, що він лідер держави, яка перемогла у Другій світовій війні, яка має ядерну зброю та є постійним членом Ради Безпеки ООН. Гра на підвищення Еммануель Макрон за два роки пройшов шлях від "Захід не повинен принижувати президента Путіна в Україні, щоби зберегти шанс знайти дипломатичне вирішення "історичної" помилки вторгнення, до "все можливо, якщо це корисно для досягнення нашої мети, аби Росія не виграла цю війну". Миротворчі спроби Макрона (поїздки до Москви та дзвінки Путіну в намаганні запобігти, а потім і зупинити вторгнення) аби закріпити за собою та Францією лідируючий статус у Європі, виявилися марними. Чого не можна сказати про останні заяви та окреслення "червоних ліній" для Росії. Сьогодні французький президент намагається набрати геополітичні очки та нарешті стати повноцінним лідером об’єднаної Європи вже за рахунок загострення, але не згладжування. Маючи менше грошей, аніж Німеччина, французи вирішили взяти першість за рахунок рішучості. Найбільш вдало дії французького президента охарактеризував глава польського МЗС Радослав Сікорський, який зазначив, що присутність військ НАТО в Україні не є чимось немислимим, "бо йдеться про те, щоби боявся Путін, а не ми Путіна. Захід має здійснити творчо продуману та асиметричну ескалацію. Ось чому я ціную французьку ініціативу останніх днів. Вона має добрий намір", – наголосив Сікорський. І Макрон почувається комфортно в ролі порушника спокою європейського болота під назвою "головне уникнути ескалації ". Він все активніше заявляє, що жорсткі обмеження на військову відповідь Заходу дають Путіну карт-бланш. Чого не скажеш про канцлера Німеччини Олафа Шольца, який, здається, не до кінця розуміє важливість того, щоби Європа повністю взяла на себе зобов'язання щодо створення єдиної оборони, необхідної для багаторічного протистояння з Москвою. Шольц все такий же обережний і надто покладається на США, а час такого підходу невпинно минає. Ще одна ймовірна причина нової риторики Макрона – критика Франції за низьку фінансово-військову підтримку України. До останнього часу і справді вона була досить незначною — принаймні порівняно з Німеччиною. Наразі Франція виділила близько 2,6 мільярда євро (і пообіцяла "до" 3 мільярдів євро на 2024 рік), тоді як Німеччина надала 17,7 мільярда євро прямої військової допомоги за останні два роки. За такого розвитку подій, очолити Європу навряд чи можна. Звісно, французи говорять, що вони надають справді важливу зброю, і роблять це з меншими коливаннями, ніж німці. Показовим прикладом є небажання Шольца посилати ракети Taurus, тоді як Франція надіслала свої крилаті ракети SCALP ще у липні 2023 року. Так чи інакше, але заяви Макрона зробили свою справу – Франція у фаворитах на посаду лідера антипутінської коаліції. Коаліція вже має конкретні обриси Більшість представників НАТО, включаючи США та Німеччину, виключили появу в Україні своїх солдатів. Втім, заяви у деяких країнах альянсу були менш однозначними. Так, глава МЗС Польщі Сікорський зауважив, що припущення пана Макрона "не є чимось немислимим" та підтримав розпочату президентом Франції дискусію про відкрите перекидання іноземних військ в Україну. На його думку, засудження російського вторгнення 140 державами на Генеральній асамблеї ООН вже є правовою підставою для появи в Україні іноземного контингенту. Перші союзники Франції – країни Балтії. Це й не дивно, адже балтійці розуміють – вони перші потенційні жертви Путіна після України. Міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс: "Не може бути жодних "але". Ми маємо проводити "червоні лінії" для Росії, а не для себе. Жодну форму підтримки України не може бути виключено". Напруга зростає Суперечка між Шольцом і Макроном щодо військової допомоги Україні перетворюється на щось на зразок відкритої ворожнечі. Вже після першої своєї заяви, яка розлютила німців, Макрон додав ще більше вогню: "Європа явно стоїть перед моментом, коли потрібно не бути боягузами". Ці слова були явним натяком на дії Шольца, який в чергове заявив про небезпеку реакції Росії, якщо його уряд надішле в Україну Taurus. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну політика Німеччини була продиктована одним керівним принципом: уникати прямої конфронтації з Росією за будь-яку ціну. Макрон відкинув обережність у німецькому стилі. З того часу, як Шольц усвідомив, що Україна здатна захистити себе від Росії, його стратегія полягала у тому, щоби діяти у тандемі з Вашингтоном, постачаючи достатньо зброї та обладнання, щоби країна могла вижити, але водночас відмовляючи Україні у засобах для перемоги. Причина такої позиції – страх перед Росією. Це значною мірою наслідок історичної провини, а також того, що Німеччина не є ядерною державою. Французи мають менше таких застережень, і, ймовірно, тому Макрон почувається більш комфортно, говорячи про можливість розміщення військ в Україні. Стратегічна невизначеність для Путіна "Заяви Макрона – очевидне бажання створити ситуацію стратегічної невизначеності у російсько-українській війні, перехопити ситуацію цієї стратегічної невизначеності у президента Росії. До цього часу стратегічна невизначеність була козирем саме Путіна" – таку думку висловив політичний аналітик, публіцист Віталій Портников. "Російський диктатор ніколи не давав Заходу зрозуміти, яким буде його наступний вчинок, на чому він буде базуватися, де ці "червоні лінії", які він може перейти. Хоча, як на мене, у нього немає жодних ліній, коли мова йде про війну проти України та взагалі про зовнішній політичний пріоритет. Путін ніколи ясно не давав зрозуміти, чи може він ухвалити рішення щодо застосування ядерної зброї. Путін ніколи не давав чітко зрозуміти, якими будуть реальні його умови, якщо дійсно у перспективі виникне можливість перемовин про закінчення війни, чи навіть про перемир’я між країнами. Ця стратегічна невизначеність створювала серйозні проблеми для західних лідерів, тому що вони, як і у 2014, як і у 2022 році, так і надалі, не усвідомлювали, на що їм можна орієнтуватися. Макрон, можна сказати, вперше за ці роки відповів Путіну його ж підходом. При цьому немає відповіді на питання, чи дійсно ці війська колись у перспективі з'являться на території України. Які задачі вони будуть виконувати, за яких умов ці війська можуть увійти. І, звичайно, немає головної відповіді на питання, чи можуть бути ці війська використані для виконання бойових задач, тому що і у самій Франції весь час говорять виключно про небойові задачі. Але навіть за таких умов у президента РФ виникає та сама ситуація стратегічної невизначеності, яка раніше була його власною монополією. Тепер у своєму діалозі з радниками Путін не може отримати точну відповідь на питання, чи будуть введені війська на територію України, якщо буде ухвалене те чи інше рішення про подальші російські дії. І це дуже важливий момент. Ми не знаємо, чи будуть запроваджені війська країн НАТО в Україну, і Путін не знає. Раніше на це питання можна було відповісти твердо ні, але не тепер. Тобто тепер фактично Європа почала лякати, як раніше це любив Путін. Це приблизно як в американській політиці щодо Тайваню. Є ситуація стратегічної невизначеності. У Пекіні ніколи не можуть відповісти точно на питання, як будуть діяти США у разі, якщо Китай спробує вирішити тайванську проблему військовим шляхом. І саме ця відсутність точної інформації стримує Пекін від рішучих дій. Я вважаю, що президент Франції своєю риторикою робить нам велику послугу, доводячи ситуацію до стратегічної невизначеності і захищаючи свою позицію, щоб в Москві не вважали, що це якась обмовка французького лідера", – зазначив Віталій Портников.