Ивану Багряному приснился вещий сон о Киеве в 2041 году: какой он видел столицу в будущем

Известный украинский писатель Иван Багряный (1906-1963) в своей пьесе "Генерал" описал, каким будет в будущем. По его мнению, в 2041 году Киев станет столицей свободной Украины, где царят справедливость и человеческое достоинство. Багряный в своем произведении изобразил Киев без цензуры, концлагерей и репрессий, присущих советскому режиму. Он мечтал о столице, где каждый человек имел право на свободу мысли и выражения, где не существовало бы жестоких ограничений и преследований. Киев в 2041 году для него стал символом эпохи всемирной справедливости, принесшей радость и надежду после темных времен. Описывая свое видение столицы, Багряный отмечал, что этот город будет солнечным и теплым, отражая не только атмосферу свободы, но светлые перспективы для каждого гражданина. В его представлении Киев — сердце свободной страны, где человеческое достоинство и права стоят на первом месте, а общество живет в гармонии, без страха и жестокости. Выдающийся писатель, вынужденный эмигрировать из-за репрессий советской власти, в своей пьесе также видел столицу, где отсутствуют какие-либо формы тирании, инквизиции и социальной изоляции. В его воображении Киев будущего стал местом, где властвует не только политическая, но и моральная свобода — свобода дышать, думать, жить и говорить. Пьеса "Генерал", отрывок: “Приснився мені неймовірний сон: 2041 рік ... Київ ... Сонячний Київ — серце сонячної, свобідної і, нарешті, радісної моєї Країни… Це буцімто вже настала нарешті ЕПОХА всесвітньої справедливості, що зійшла, як сонячний ранок після жаскої, макабричної ночі минулого. ЕПОХА шанування людської гідності і людського права — дихати, жити, думати і одверто говорити... Епоха культу матері і дитяти... Епоха торжества людського щирого серця, вільного, незтероризованого, не зганьбленого, не підгорненого ні під чий брудний чобіт… ... І вже нібито немає ніякої цензури ані на мисль, ані на почуття; вже немає жандармів, ані посіпак, ані концтаборів, немає репатріації, інквізиції, ізоляції, немає провокаторів, ані донощиків, ні тих, що б'ють письменників і поетів по голові і затикають уста ганчіркою... Все те ніби щезло назавжди, — провалилось туди, звідки було й прийшло, — у пекло…”.