Понад 50 жертв: як стратили маніяка Чикатило і що він просив перед смертю

Один із найвідоміших серійних убивць СРСР роками уникав покарання, але завершив життя під час таємної страти

Історія Андрія Чикатило стала однією з найрезонансніших кримінальних справ у пізньому СРСР. Протягом багатьох років він залишався невловимим, попри масштабні пошуки правоохоронців. Його затримання, суд і страта досі викликають суспільний інтерес та численні дискусії.

Андрій Чикатило народився 1936 року в Харківській області та вів зовні звичайне життя — мав родину і роботу. Водночас слідство встановило, що він причетний до понад пів сотні жорстоких убивств, які скоював упродовж майже 12 років, уникаючи викриття.

Затримання та суд

Активна фаза пошуків розпочалася наприкінці 1989 року, коли серія нападів змусила правоохоронців посилити оперативні заходи. У листопаді 1990-го його затримали під час спецоперації «Лісосмуга». Вирішальними доказами стали речі, вилучені під час обшуку: взуття зі слідами, що збігалися з відбитками на місцях злочинів, а також інструменти, які могли використовуватися під час нападів.

Спочатку підозрюваний заперечував свою провину, і лише після тривалих допитів та роботи з психіатром почав давати свідчення. Експертиза встановила, що він був осудним і повністю усвідомлював свої дії. Суд визнав його винним та призначив найвищу міру покарання — розстріл.

Останні дні та таємна страта

Після оголошення вироку Чикатило неодноразово звертався з проханнями про помилування, зокрема надсилав листи на ім’я тодішнього президента Росії Бориса Єльцина. Він також оскаржував дії слідства й суду, сподіваючись на зміну рішення. У камері смертників засуджений до останнього вірив, що уникне страти.

Втім, у ніч на 14 лютого 1994 року вирок було виконано таємно. Засудженому повідомили, що його перевозять для медичного обстеження, однак доставили до місця виконання покарання. Страту здійснили пострілом у потилицю, а поховання відбулося без імені — на території в’язниці в Ростовській області.