Забуті жертви Росії: 110 років з дня масштабної депортації українців

Улітку 2025 року минає 110 років від масового виселення українського населення з Холмщини, Підляшшя, Берестейщини, Волині, Поділля та Галичини в глиб Російської імперії. Про це повідомляє Національний музей історії України у Другій світовій війні. Цей процес отримав назву «біженство», однак фактично був депортацією. Причиною вигнання українців, білорусів (а також частково поляків і литовців) стала політика «випаленої землі», яку проводила Росія під час Першої світової війни. Росіяни перетворювали на пустелю ті території, які могли зайняти німецькі та австро-угорські війська. Історик і краєзнавець Станіслав Цалик оцінює, що «біженство» охопило близько 4 мільйонів осіб, більшість із яких — українці. Польська письменниця та журналістка Анета Примака-Онішк у своїй книзі «Бєженство 1915. Забуті вигнанці» описує цю трагедію. Її родина походить із околиць Білостока, однак не ідентифікувала себе ні як українців, ні як білорусів, а як «тутейших» або просто православних. За її даними, із Гродненської губернії (частково територія Підляшшя) з населення понад 2 мільйони понад 800 тисяч були виселені вглиб Росії. У деяких повітах зникло 80–90% населення. Безлюдніє й українська Холмщина, звідки виїхало близько 300 тисяч осіб, переважно українців. В книзі авторка наголошує, що «біженство» було цілеспрямованою політикою імперської влади. Російська пропаганда поширювала жахливі чутки про німецьких солдатів, які ґвалтують, відрізають жінкам груди та кидають людей живцем у вогонь. Ці історії, зокрема легенда про «розп’ятого хлопчика», мають довгу історію ІПСО від Росії. Важливу роль у спонуканні селян до виїзду відігравала Російська православна церква — її священники агітували палити хати і тікати далеко від рідних місць. У таборах біженців українці голодували, мерзли, хворіли. Цікаво, що католицькі священники не так активно підтримували агітацію, через що поляки виїжджали значно менше. Це призвело до суттєвих змін в етнічному складі регіону після війни — багато українців залишились у глибині Росії, де зазнали асиміляції, а на Холмщині почали переважати поляки. «Біженство» спричинило зменшення частки українців на західних етнічних землях. Інша сторінка цієї трагедії — виїзд жителів Галичини, яка тоді була в складі Австро-Угорщини, слідом за відступаючими російськими військами. Галичани боялися помсти австрійців і особливо угорців за будь-які контакти з Росією. Як писав чеський письменник Ярослав Гашек у «Пригодах бравого вояка Швейка», «на одній гілці висів шматок перерізаного мотузка, на якому недавно повісили греко-католицького священика, якого звинуватили у співпраці з російською окупацією, хоча насправді його в той час не було в селі». Прості австрійці й угорці часто не розуміли різниці між «русинами» (тобто українцями) і «русскими», через що населення Галичини опинилося між двох вогнів. За словами українського історика Романа Кабачія, «з територій Західної Волині, Холмщини, Підляшшя, Берестейщини вигнали українців, багато з яких так і не повернулися й були асимільовані в Росії. А ті, хто повернувся, помилково думали, що історія повториться, і коли 1944 року комуністична влада знову почала виселення, багато хто наївно сподівався повернутися». Таким чином «біженство» стало однією з трагічних сторінок історії українського народу початку ХХ століття.